Особливості нарахування канального збору (на прикладі Одеського порту)

Abstract

У статті досліджено особливості правового регулювання нарахування та сплати канального збору на прикладі Підхідного каналу морського порту Одеса. Проаналізовано нормативно-правові акти, що визначають порядок справляння канального збору, а також розкрито зміст ключових понять, пов’язаних із використанням підхідних каналів. Особливу увагу приділено розмежуванню термінів «перетин підхідного каналу», «проходження підхідного каналу» та «проходження транзитом», оскільки їх правильне тлумачення має визначальне значення для встановлення обов’язку сплати канального збору. Досліджено функціональне призначення Підхідного каналу морського порту Одеса як портової гідротехнічної споруди, умови його експлуатації та взаємозв’язок між технічними характеристиками каналу і порядком нарахування відповідних платежів. Обґрунтовано висновок, що сам по собі перетин підхідного каналу не є фактом його використання за цільовим призначенням і не може автоматично створювати обов’язок щодо сплати канального збору. Визначено, що необхідність нарахування такого збору має оцінюватися з урахуванням призначення каналу, умов його експлуатації та фактичного використання судном його навігаційних можливостей.The article examines the specific features of the legal regulation governing the assessment and payment of canal dues, using the Approach Canal of the Port of Odesa as a case study. The legislative and regulatory framework establishing the procedure for charging canal dues is analysed, and the content of the key concepts relating to the use of approach canals is clarified. Attention is paid to distinguishing between the concepts of crossing an approach canal, transiting an approach canal, and transit passage, since their proper interpretation is essential for determining the obligation to pay canal dues. The functional purpose of the Approach Canal of the Port of Odesa as a port hydraulic engineering structure, the conditions governing its operation, and the relationship between its technical characteristics and the procedure for charging the relevant dues are examined. It is substantiated that merely crossing an approach canal does not, in itself, constitute its use for its intended purpose and therefore cannot automatically give rise to an obligation to pay canal dues. It is concluded that the assessment of such dues should be based on the intended purpose of the canal, its operating conditions, and the vessel's actual use of its navigational capabilities.